Outlines / Обриси

The New Year has begun with a reminder that the only thing that remains unchanged in life is its changeability. Everything can change at any moment, and we will never learn how to be prepared for it, never be able to foresee everything that happens. Sometimes all we have left to do is to simply jump into a dark abyss, believing that down there, at the very bottom, someone will catch us into his warm hands and bring us back into the light.

They say life is the best teacher. It is the best and the strictest. Sometimes its methods catch us by surprise, some other times they throw us into despair. Sometimes life confronts us with a choice that we are not authorized to make. It looks at us with clever and compassionate eyes of a doctor and asks us to make a decision. It says it realizes it's tough. It assures us that this decision is not even ours and we only have to voice something that has been decided long before by someone else. But it does not retreat. And we know that no matter what judgment we voice, we will have something to feel guilty for, we will have something to see our selfishness in.

I don’t know why life is doing this. I don’t understand what lesson exactly it is trying to teach us. I simply believe that one day all these scattered dots will connect, and we will see the outlines of something we have been drawing for so long. And I pray that it will be something beautiful.



---
Новий рік почався нагадуванням про те, що єдине, що залишається незмінним в житті, – це його мінливість. Усе може змінитися у будь-який момент, і ми ніколи не навчимося бути до цього готовими, ніколи не зможемо передбачити усього, що станеться. Інколи усе, що нам залишається – це просто стрибнути у темну порожнечу із вірою в те, що там, на самісінькому дні, хтось нас піймає у свої теплі руки і винесе назад до світла.

Кажуть, життя – найкращий вчитель. Найкращий і найсуворіший. Його методи викликають подекуди подив, подекуди розпач. Інколи воно ставить нас перед вибором, який ми не уповноважені робити. Воно дивиться на нас розумними і співчутливими очима лікаря і просить прийняти рішення. Воно усвідомлює, що це важко. Воно запевняє, що це рішення навіть не наше, що нам просто треба озвучити те, що вже було вирішено до нас і без нас. Але воно не відступає. І ми знаємо, що який би вердикт ми не озвучили, нам буде за що почуватися винними, нам буде у чому розгледіти свій егоїзм.

Я не знаю, навіщо життя це робить. Я не розумію, чому саме воно намагається нас навчити. Я просто вірю в те, що одного дня усі ці розпорошені крапки з’єднаються, і ми побачимо обриси того, що так довго вимальовували. І молюся, щоб це були обриси чогось прекрасного.



Comments

Popular posts from this blog

Достатньо для щастя | Enough for Happiness

PSL / Гарбузово-пряне лате

Treasure chest

Days of April | Дні квітня

Скарбничка радощів

Christmas in our hearts / Різдво у серці

The Thrilling Freedom of the Unknown

Something Cozy / Щось затишне

Карусель

Everything is coming back / Все повертається