Скарбничка радощів
З наближенням літа світ стає невблаганно теплішим, світлішим, кольоровішим. Вулиці Санта-Моніки потопають у фіолетовому цвіті, ночі в
Даунтауні пахнуть жасмином, мінімалістичні лінії платанів на провулку Virginia
Place у Беверлі-Хіллз, що так
нагадують мені зимовий Париж, несподівано вибухають зеленню крон. Усе
розширюється, розвивається, розростається. Усього стає більше. Усе іде на краще.
Сп’яніла від цього неочікуваного буяння і достатку,
здається, я навіть не помічаю, що ночі подекуди досі змушують мене кутатися в
пухнастий шалик і вмикати обігрівач. Навіть у найпохмуріші ранки передчуття
літа невідворотно наповнює повітря. Так вловлюєш схвилювання акторів за
завісою за кілька хвилин до початку вистави. Так відчуваєш присутність сонця за
цупким покривалом вранішніх хмар.
У минулу неділю монах в улюбленому Lake Shrine озвучив безцінну
ідею про те, що всім нам потрібно культивувати в собі каталог позитивних
спогадів. Ця ідея негайно мені припала до душі, бо я вже кілька тижнів
роздумувала про те, щоб поділитися зі світом скарбничкою своїх маленьких
радощів. У повсякденному житті так легко загрузнути в поточних справах і
проблемах, пропустивши повз увагу найцінніші дрібнички. Інколи ми так
зосереджуємося на тому, що ще треба зробити, що начисто забуваємо про те, що у
нас уже є.
Тому ось вам жменька моментів, які наповнювали мене теплом
протягом останніх кількох тижнів:
Квіти, квіти, квіти. Неймовірний букет із улюблених півоній,
троянд і гортензій, який виник на порозі моєї кімнати, разом із усміхненим
чоловіком, рівно за день до другої річниці нашого весілля. Саму річницю за
кілька годин потому ми вирушали святкувати у пустельне містечко Palm Desert,
тому квіти з’явилися заздалегідь, щоб я ще встигла ними насолодитися. Розкішні
півонії були настільки заворожуючі, що я, вже повністю спакувавшись, все ніяк
не могла змусити себе вийти з дому і чіплялася за будь-яку нагоду побути ще
кілька хвилин біля цієї краси.
А саму знаменну дату ми відсвяткували в улюбленому Cork
& Fork, куди навідуємося під час кожного приїзду в пустелю. Під час вечер у
цьому місці я зазвичай неймовірно страждаю, тому що наїдаюся в рази швидше за
Джастіна і потім не можу впихнути в себе ані шматочка :) Але завдяки тутешнім wine
flights (дегустаційним наборам вина) мій апетит розрісся настільки, що я подужала
навіть морозиво, яким нас ласкаво пригостив заклад.
А ще я бачила сніг у Каліфорнії! Сніг у Каліфорнії! В
пустелі! Життя вже ніколи не буде таким, як раніше :)
Не можу не вибухнути емоціями від згадки про концерт
Deadmau5, квитки на які нам подарував легендарний друг Кевін Кец, просто під
приводом того, що у нас річниця, квитки у нього були вже давно, а їхати на
концерт із Сан-Франциско йому задовго і задорого. Мушу сказати, що енергетика у
залі була просто неймовірна, а світлові інсталяції – це просто як подорож у
паралельну реальність. “До чего техника дошла” :) А ще, завдяки тому, що захід
проходив на території USC (Університету Південної Каліфорнії), ми знову відчули
себе студентами, і навіть додому поїхали на метро.
Брауні з нутелою, яким ми поласували з бабусею в італійському
кав’ярні-магазинчику у Pacific Palisades під акомпанемент розкішно-пінистого
капучино. Це після того, як попили чаю з желатиновими ведмедиками в аптеці
неподалік (місцеві аптеки – це взагалі місця із іншого світу: в них і віскі
продають, і чаєм пригощають). Коротше, класно мати бабусю, яка у свої 77
продовжує виглядати, як кінозірка, і, попри всі випробування, не втрачає
здатності радіти життю і тусити з молодняком :)
А оцей витвір природи має не менш дивовижне, ніж він сам,
ім’я – “джакаранда” (як варіант – “фіалкове дерево”). За останні два тижні ці
дерева заполонили увесь Лос-Анджелес, від чого здається, що вулицями літають
магічні бузкові хмаринки. Вони мене зачаровують настільки, що я готова стояти
посеред вулиці і медитувати на них, забувши про все на світі. Власне, так іноді
і роблю.
5 травня ми нарешті зустрілися зі знайомими дівчатками, щоб
відсвяткувати найпопулярніше в Америці мексиканське свято, Cinco de Mayo.
Власне, мало хто з місцевих знає, що саме у цей день відзначають (перемогу
мексиканської армії над французькими загарбниками в битві під Пуеблою у 1862
році; спасибі, Вікіпедіє), а у самій Мексиці це свято користується значно
меншою популярністю, ніж у Каліфорнії. Утім будь-який привід сходити в
мексиканський ресторанчик із хорошою дівочою компанією уже вартий святкування.
Тим паче, що опісля можна скооперуватися із Гаухар і спонтанно нагрянути в
сусідній Trader Joe’s, дивуючи сонних продавців не по-супермаркетному гламурним
виглядом і поїдаючи яблука на паркувальному майданчику в очікуванні таксі.
З усього цього може здатися, що в Лос-Анджелесі я тільки тим
і займаюся, що ходжу по ресторанах, тому викладу-но я з десяток фоток того, як
я сиджу вдома за комп’ютером і оцінюю різну рекламу :) Ну гаразд, не буду. Але
поділюся-таки з вами одним важливим закулісним досягненням: я нарешті набралася
мужності, дійшла до DMV (Відділу моторизованих транспортних засобів) і здала
теорію водіння! З першого разу, з однією помилкою. Пишаюся собою неймовірно)))
Тепер залишилося лише навчитися водити :)
Comments
Post a Comment