Скарбничка радощів

З наближенням літа світ стає невблаганно теплішим, світлішим, кольоровішим. Вулиці Санта-Моніки потопають у фіолетовому цвіті, ночі в Даунтауні пахнуть жасмином, мінімалістичні лінії платанів на провулку Virginia Place у Беверлі-Хіллз, що так нагадують мені зимовий Париж, несподівано вибухають зеленню крон. Усе розширюється, розвивається, розростається. Усього стає більше. Усе іде на краще.

Сп’яніла від цього неочікуваного буяння і достатку, здається, я навіть не помічаю, що ночі подекуди досі змушують мене кутатися в пухнастий шалик і вмикати обігрівач. Навіть у найпохмуріші ранки передчуття літа невідворотно наповнює повітря. Так вловлюєш схвилювання акторів за завісою за кілька хвилин до початку вистави. Так відчуваєш присутність сонця за цупким покривалом вранішніх хмар.

У минулу неділю монах в улюбленому Lake Shrine озвучив безцінну ідею про те, що всім нам потрібно культивувати в собі каталог позитивних спогадів. Ця ідея негайно мені припала до душі, бо я вже кілька тижнів роздумувала про те, щоб поділитися зі світом скарбничкою своїх маленьких радощів. У повсякденному житті так легко загрузнути в поточних справах і проблемах, пропустивши повз увагу найцінніші дрібнички. Інколи ми так зосереджуємося на тому, що ще треба зробити, що начисто забуваємо про те, що у нас уже є.

Тому ось вам жменька моментів, які наповнювали мене теплом протягом останніх кількох тижнів:

Квіти, квіти, квіти. Неймовірний букет із улюблених півоній, троянд і гортензій, який виник на порозі моєї кімнати, разом із усміхненим чоловіком, рівно за день до другої річниці нашого весілля. Саму річницю за кілька годин потому ми вирушали святкувати у пустельне містечко Palm Desert, тому квіти з’явилися заздалегідь, щоб я ще встигла ними насолодитися. Розкішні півонії були настільки заворожуючі, що я, вже повністю спакувавшись, все ніяк не могла змусити себе вийти з дому і чіплялася за будь-яку нагоду побути ще кілька хвилин біля цієї краси.




А саму знаменну дату ми відсвяткували в улюбленому Cork & Fork, куди навідуємося під час кожного приїзду в пустелю. Під час вечер у цьому місці я зазвичай неймовірно страждаю, тому що наїдаюся в рази швидше за Джастіна і потім не можу впихнути в себе ані шматочка :) Але завдяки тутешнім wine flights (дегустаційним наборам вина) мій апетит розрісся настільки, що я подужала навіть морозиво, яким нас ласкаво пригостив заклад.






А ще я бачила сніг у Каліфорнії! Сніг у Каліфорнії! В пустелі! Життя вже ніколи не буде таким, як раніше :)

Не можу не вибухнути емоціями від згадки про концерт Deadmau5, квитки на які нам подарував легендарний друг Кевін Кец, просто під приводом того, що у нас річниця, квитки у нього були вже давно, а їхати на концерт із Сан-Франциско йому задовго і задорого. Мушу сказати, що енергетика у залі була просто неймовірна, а світлові інсталяції – це просто як подорож у паралельну реальність. “До чего техника дошла” :) А ще, завдяки тому, що захід проходив на території USC (Університету Південної Каліфорнії), ми знову відчули себе студентами, і навіть додому поїхали на метро.








Брауні з нутелою, яким ми поласували з бабусею в італійському кав’ярні-магазинчику у Pacific Palisades під акомпанемент розкішно-пінистого капучино. Це після того, як попили чаю з желатиновими ведмедиками в аптеці неподалік (місцеві аптеки – це взагалі місця із іншого світу: в них і віскі продають, і чаєм пригощають). Коротше, класно мати бабусю, яка у свої 77 продовжує виглядати, як кінозірка, і, попри всі випробування, не втрачає здатності радіти життю і тусити з молодняком :)






А оцей витвір природи має не менш дивовижне, ніж він сам, ім’я – “джакаранда” (як варіант – “фіалкове дерево”). За останні два тижні ці дерева заполонили увесь Лос-Анджелес, від чого здається, що вулицями літають магічні бузкові хмаринки. Вони мене зачаровують настільки, що я готова стояти посеред вулиці і медитувати на них, забувши про все на світі. Власне, так іноді і роблю.





5 травня ми нарешті зустрілися зі знайомими дівчатками, щоб відсвяткувати найпопулярніше в Америці мексиканське свято, Cinco de Mayo. Власне, мало хто з місцевих знає, що саме у цей день відзначають (перемогу мексиканської армії над французькими загарбниками в битві під Пуеблою у 1862 році; спасибі, Вікіпедіє), а у самій Мексиці це свято користується значно меншою популярністю, ніж у Каліфорнії. Утім будь-який привід сходити в мексиканський ресторанчик із хорошою дівочою компанією уже вартий святкування. Тим паче, що опісля можна скооперуватися із Гаухар і спонтанно нагрянути в сусідній Trader Joe’s, дивуючи сонних продавців не по-супермаркетному гламурним виглядом і поїдаючи яблука на паркувальному майданчику в очікуванні таксі.






З усього цього може здатися, що в Лос-Анджелесі я тільки тим і займаюся, що ходжу по ресторанах, тому викладу-но я з десяток фоток того, як я сиджу вдома за комп’ютером і оцінюю різну рекламу :) Ну гаразд, не буду. Але поділюся-таки з вами одним важливим закулісним досягненням: я нарешті набралася мужності, дійшла до DMV (Відділу моторизованих транспортних засобів) і здала теорію водіння! З першого разу, з однією помилкою. Пишаюся собою неймовірно))) Тепер залишилося лише навчитися водити :)







SaveSaveSaveSave

Comments

Popular posts from this blog

Достатньо для щастя | Enough for Happiness

PSL / Гарбузово-пряне лате

Treasure chest

Days of April | Дні квітня

Christmas in our hearts / Різдво у серці

The Thrilling Freedom of the Unknown

Something Cozy / Щось затишне

Карусель

Everything is coming back / Все повертається