PSL / Гарбузово-пряне лате

It all starts with a Pumpkin Spice Latte. I can pretend as much as I want to that the astronomical summer still has almost two weeks to go, remind myself of the upcoming heat brought by Santa Ana winds, or reminisce of the last year’s boiling November. Yet as soon as PSL returns to Starbucks menu, I know I have to bid an official farewell to the summer.

This time I was postponing the moment for as long as I could. Spoiled by warm Spanish nights, I was still cherishing a hope that we could somehow squeeze the balmy Andalusian warmth into our suitcase, somewhere in between the bottle of 2010 red discovered in Granada and my new carefree dress bought in Seville, and that we’d manage to smuggle that warmth into California. Metal detectors will fail to find it, we will “forget” to mention it on our customs declaration, no one will ever now. We have a chance.

During the layover in Chicago our baggage got lost. We were waiting for it till the very last bag at LAX, then spent 15 minutes explaining to an airline representative how it all happened (the conveyor belt broke down at our check-in station, and the other one, where we were prompted to drop off our suitcase, apparently had its own plans) and describing the contents of our luggage (a bottle of wine, two gift sets of olive oil, a jar of orange jam, a bunch of dirty clothes, a wall calendar from Casa Battló). When we finally stepped out of the air-conditioned terminal building into the Los Angeles night, I knew immediately: the autumn had beaten us to it.

it is hard to explain how the fall starts on the Southern California coast. In Ukraine I always identified her arrival by the chilly mornings and evenings, the rains that lacked their summer warmth and mischief, and the emergence of grapefruit at the markets. Here, however, mornings and evenings are almost always crisp, rains are rare, and grapefruit is sold all year round.

And yet on that September night, having exited the airport, I felt that the autumn had irrevocably settled here. There were still two days left until the discovery of the first yellow leaf, and an entire day preceded the next sunset, which came almost an hour sooner than usual. Nonetheless, a feeling of some little loss filled my lungs with the very first breath of the street air. One can never have enough summer. Just like love.

When the next day I was checking my email, for the first time in almost a fortnight, a promo letter from Starbucks caught my eye. I already knew what it would try to impress me with, but clicked the headline anyway. Inside, against a giant bright-red background, there was a cup of coffee with a generous serving of whipped cream and sprinkles of cinnamon, ginger and nutmeg. The golden letters around it proclaimed joyfully, “PSL is here.”








14 вересня 2017

Усе починається із гарбузово-пряного лате. Можна скільки завгодно вдавати, що астрономічний календар авторитетно відводить літу ще майже два тижні, нагадувати собі про прийдешню спеку, навіяну гарячими вітрами Санта-Ани, згадувати, яким спекотним видався листопад минулого року. Однак щойно до меню Старбаксу повертається PSL, Pumpkin Spice Latte, я офіційно прощаюся з літом.

Цього разу я відтягувала цей момент до останнього. Розбалувана теплими іспанськими ночами, я плекала надію, що, якимось дивом, зумію втиснути п’янке андалузійське тепло у нашу валізу, десь поміж пляшкою червоного вина 2010 року із Гранади і новою сукнею, придбаною в Севільї, і контрабандою провезти його в Каліфорнію. Його не засічуть металодетектори, ми “забудемо” вказати його в митній декларації, ніхто не дізнається. У нас є шанс.

Під час пересадки у Чикаго наш багаж загубили. Ми до останнього чекали його в аеропорту LAX, потім хвилин 15 спілкувалися із представницею авіалінії, пояснюючи, як усе сталося (в Чикаго поламався вантажний конвеєр, а інший, на якому нам порадили залишити багаж під час реєстрації, очевидно мав на нього свої плани), і описуючи вміст нашої валізи (пляшка вина, два набори оливкової олії, баночка апельсинового варення, купа брудного одягу, календар із Casa Battló). А коли ми врешті вийшли із кондиціонованого приміщення у лос-анджелеську ніч, я зрозуміла, що осінь нас випередила.

Важно пояснити, із чого саме починається осінь на узбережжі південної Каліфорнії. В Україні я завжди визначала її прихід по прохолодних ранках і вечорах, дощах, яким бракувало літнього тепла і бешкетливості, появі грейпфрутів на прилавках магазинів. Тут же, вечори прохолодні майже завжди, а грейпфрути продаються мало не цілий рік.

І все ж у ту вересневу ніч, вийшовши з аеропорту, я відчула, що осінь уже безповоротно закріпилася тут. До моменту знахідки першого жовтого листочка залишалося іще два дні, до наступного заходу сонця, що прийшов майже на годину раніше свого звичного часу, іще цілий день. Однак відчуття якоїсь маленької втрати наповнило легені із першим ковтком вуличного повітря. Літа ніколи не буває достатньо. Як любові.

Коли наступного дня я вперше за останні десять днів відкрила комп’ютер і перевірила email, майже одразу мені трапився рекламний лист від Старбаксу. Я вже знала, чим саме він спробує мене здивувати, але однак клацнула на заголовку повідомлення. Всередині, на величезному червоному фоні, мене чекав кухлик кави зі щедрою порцією збитих вершків, притрушених корицею, імбирем і мускатним горіхом. Золотаві літери навколо напою радісно сповіщали: “PSL is here”*.

----------
*"Гарбузово-пряне лате вже тут"










Comments

Popular posts from this blog

Валізи

Winter Time | Зимовий час

Достатньо для щастя | Enough for Happiness

Хвилі

Treasure chest

Days of April | Дні квітня

Скарбничка радощів

The Thrilling Freedom of the Unknown

Christmas in our hearts / Різдво у серці