Достатньо для щастя | Enough for Happiness
What I love about the summer is its unbelievable, never-ending generosity. Everything – sun, daylight, life – is such so plentiful during this season.
Even Southern California, which is used to having fresh fruit and veggies throughout the year, explodes with some unfathomable abundance during these magical months. This stunning bounty invariably makes me feel as if I am visiting some treasured friends or family, whom I haven’t seen for a while, and the lady of the house, wealthy, hospitable and experienced, is feeding me like her most beloved child.
Every week at the farmer’s market I buy more tomatoes and nectarines than I am capable of carrying, yet, miraculously, they disappear from our table and fridge within just days.
It seems that the resilient tiny cherry tomatoes have never tasted so sinfully sweet. For a box of these colorful delights, I would easily sacrifice the most decadent piece of chocolate cake, whereas the vertiginous smell of ripe melons could pretty much lure me into a lion’s den.
During these days our food becomes more simple and grounded, but, surprisingly, no less delicious. I am putting away complicated exotic recipes with their lengthy lists of ingredient and countless spices. Instead, I am rediscovering the magic of laid-back and logical combinations of flavors, inspired by the season.
Focusing on what is here. Appreciating what we have. Enjoying what will pass while it’s still here.
It seems that every slice of this summer has been infused with vibrations of abundance and grace. These vibes make me want to gather friends, set bountiful tables and throw long, long dinners, during which innumerable stories come out of their hideaways, and evenings slide into nights, unbothered and unnoticed.
They also make me want to eat plenty of tomatoes and watermelons, smear my entire face with peach juice, hide from the sun under enormous flirtatious hats, and write, write, and write.
In the summer, this appears to be miraculously enough for happiness.
За що я люблю літо, так це за його нескінченну, небачену щедрість. Улітку завжди усього так багато – сонця, днів, життя.
Навіть Каліфорнія, де свіжі овочі та фрукти не сходять із прилавків цілий рік, у ці місяці вибухає якоюсь незбагненною рясністю, від чого у мене незмінно виникає враження, що я в гостях у давно небачених, але таких душевно близьких родичів чи друзів, і господиня дому, заможна, гостинна і досвідчена, відгодовує мене, як найулюбленішу дитину.
Щонеділі на фермерському ринку я скуповую більше помідорів і нектаринів, аніж можу самостійно донести, але чарівним чином уже за кілька днів вони начисто зникають із нашого столу і холодильника.
Здається, ніколи раніше дрібні тугенькі чері не смакували так гріховно солодко. На коробочку цих яскравих смаколиків я готова без вагань проміняти найрозкішніший шмат шоколадного торта, а запаморочливим ароматом стиглої дині мене, напевн, можна заманити навіть у лігво диких левів.
У ці дні наша їжа стає простішою і приземленішою, але від того, як не дивно, не менш смачною. Я відкладаю на потім складні екзотичні рецепти із довжелезними списками складників і незліченною кількістю спецій і заново відкриваю для себе магію невимушених і зрозумілих поєднань, навіяних сезоном.
Фокусуватися на тому що є. Цінувати те, що маєш. Насолоджуватися тим, що мине, доки воно ще тут.
Здається, кожна скибочка цього літа просякнута атмосферою достатку і благодаті. Хочеться збирати друзів, накривати рясні столи і влаштовувати довгі-довгі вечері, під час яких переповідається незліченна кількість історій, а вечір непомітно перетікає у ніч.
А ще – їсти безліч помідорів і кавунів, по вуха замурзуватися у персиковий сік, кокетливо ховатися від сонця під широченними капелюхами і писати, писати, писати. Улітку цього дивовижним чином виявляється цілком достатньо для щастя.
Even Southern California, which is used to having fresh fruit and veggies throughout the year, explodes with some unfathomable abundance during these magical months. This stunning bounty invariably makes me feel as if I am visiting some treasured friends or family, whom I haven’t seen for a while, and the lady of the house, wealthy, hospitable and experienced, is feeding me like her most beloved child.
Every week at the farmer’s market I buy more tomatoes and nectarines than I am capable of carrying, yet, miraculously, they disappear from our table and fridge within just days.
It seems that the resilient tiny cherry tomatoes have never tasted so sinfully sweet. For a box of these colorful delights, I would easily sacrifice the most decadent piece of chocolate cake, whereas the vertiginous smell of ripe melons could pretty much lure me into a lion’s den.
During these days our food becomes more simple and grounded, but, surprisingly, no less delicious. I am putting away complicated exotic recipes with their lengthy lists of ingredient and countless spices. Instead, I am rediscovering the magic of laid-back and logical combinations of flavors, inspired by the season.
Focusing on what is here. Appreciating what we have. Enjoying what will pass while it’s still here.
It seems that every slice of this summer has been infused with vibrations of abundance and grace. These vibes make me want to gather friends, set bountiful tables and throw long, long dinners, during which innumerable stories come out of their hideaways, and evenings slide into nights, unbothered and unnoticed.
They also make me want to eat plenty of tomatoes and watermelons, smear my entire face with peach juice, hide from the sun under enormous flirtatious hats, and write, write, and write.
In the summer, this appears to be miraculously enough for happiness.
Навіть Каліфорнія, де свіжі овочі та фрукти не сходять із прилавків цілий рік, у ці місяці вибухає якоюсь незбагненною рясністю, від чого у мене незмінно виникає враження, що я в гостях у давно небачених, але таких душевно близьких родичів чи друзів, і господиня дому, заможна, гостинна і досвідчена, відгодовує мене, як найулюбленішу дитину.
Щонеділі на фермерському ринку я скуповую більше помідорів і нектаринів, аніж можу самостійно донести, але чарівним чином уже за кілька днів вони начисто зникають із нашого столу і холодильника.
Здається, ніколи раніше дрібні тугенькі чері не смакували так гріховно солодко. На коробочку цих яскравих смаколиків я готова без вагань проміняти найрозкішніший шмат шоколадного торта, а запаморочливим ароматом стиглої дині мене, напевн, можна заманити навіть у лігво диких левів.
У ці дні наша їжа стає простішою і приземленішою, але від того, як не дивно, не менш смачною. Я відкладаю на потім складні екзотичні рецепти із довжелезними списками складників і незліченною кількістю спецій і заново відкриваю для себе магію невимушених і зрозумілих поєднань, навіяних сезоном.
Фокусуватися на тому що є. Цінувати те, що маєш. Насолоджуватися тим, що мине, доки воно ще тут.
Здається, кожна скибочка цього літа просякнута атмосферою достатку і благодаті. Хочеться збирати друзів, накривати рясні столи і влаштовувати довгі-довгі вечері, під час яких переповідається незліченна кількість історій, а вечір непомітно перетікає у ніч.
А ще – їсти безліч помідорів і кавунів, по вуха замурзуватися у персиковий сік, кокетливо ховатися від сонця під широченними капелюхами і писати, писати, писати. Улітку цього дивовижним чином виявляється цілком достатньо для щастя.
Comments
Post a Comment