Хвилі

У той час, коли більшість Європи та Північної Америки загортається в шарфи, шурхотить листям у парках, варить глінтвейни і подекуди навіть ловить перші сніжинки, Лос-Анджелес охопила спека, рівні якій не в змозі пригадати навіть корінні мешканці міста. Ось уже кілька днів поспіль узбережжя розпікається до небачених 40 за Цельсієм, а звичний океанський бриз змінився гарячим, посушливим вітром, від якого годі шукати порятунку.

У таку спеку усе набуває особливого контрасту. Чіткішають обриси Санта-Моніки, Палос Вердес і навіть зазвичай невидимого острову Каталіна, так немов хтось відкриває картинку дійсності у редакторі зображень і на максимум виставляє регулятор різкості. Чомусь у такі моменти світ завжди починає видаватися мені якимось несправжнім. Хоча, може, усе навпаки. Можливо, спека лише плавить серпанок ілюзій, залишаючи усе таким, яким воно є в дійсності. Як-не-як вітер має здатність зривати маски.

Протягом дня ми шукаємо прихистку в місцевих оазисах —кондиціонованих офісах, прохолодних кав’ярнях та ізольованих від погодних примх торгівельних центрах. Однак ночі, які незмінно застають нас удома, щоразу повертають нас до реальності. Ночі ховають нас від цивілізації і відкривають справжню суть речей.

Інколи підвечір я просто лежу надворі, вичікую появи зірок і слухаю вітер. Я підставляю його гарячому подиху суху шкіру і дозволяю вплітати невидимий пил у своє волосся. Коли опиратися чомусь немає сенсу, інколи найкраще, що можна зробити, — це просто довіритися тому, що відбувається.

Цей вітер розмовляє іноземною мовою. Він має темні рішучі очі і біле бавовняне вбрання. Цей вітер не говорить про солоні бризки океану — він оповідає історії пустель. Він нашіптує легенди Сахари, яка, подейкують, колись була квітучим краєм із ріками і зеленню. Він доносить шум піску, який колись був морським дном.

“Усе в цьому світі тримається на хвилях, — каже вітер. — Морські хвилі, що плекають життя, врешті-решт пересихають і стають дюнами, які колись знову поглине і запліднить вода. Усе в світі змінюється, і, по суті, кожна зміна — це теж хвиля. Єдине, що залишається, — це намагатися втриматися на гребені.” “Або самому стати хвилею,” — відповідаю я. Вітер усміхається своїми темними глибокими очима: “Або так.”

Так ми перемовляємося аж до самісінької темряви. Молодий місяць, як і обриси прилеглих міст опівдні, промальовується на небі якось особливо чітко. Я забуваю запитати у вітру, чи доводилося йому бувати на Місяці. Я забуваю поцікавитись, які зміни він віщує. Я просто вдивляюся у плями місячних кратерів, які, можливо, колись теж були хвилями.










Comments

Popular posts from this blog

Валізи

Winter Time | Зимовий час

Достатньо для щастя | Enough for Happiness

PSL / Гарбузово-пряне лате

Скарбничка радощів

Something Cozy / Щось затишне

Treasure chest

Christmas in our hearts / Різдво у серці

Days of April | Дні квітня