California winter dream / Зимова каліфорнійська мрія

If you have ever seen a picture of Los Angeles in winter, then you are probably deeply convinced that California is the land of eternal summer. That was exactly what I thought when I was getting ready for my first visits here. I was happily stuffing my suitcase with open-back dresses and light sandals. Later, a little bit less happily, I was listening to my teeth chattering at every breath of the ocean wind and was wrapping myself into every accessible sweater and pair of leggings to survive until dawn. Neither of this fitted into my concept of sunny California.



Contrary to the widespread stereotype, winter does exist in Southern California. It hides in the alleys of broad-leaf trees. It taps on the windows with the long-awaited rains that everyone was praying for during the long summer droughts. It puts the sun to sleep into the ocean. It proudly displays gingerbread houses in the supermarket shop-windows.




Winter is the time of spectacular sunsets, long nights and fairytale smells of cinnamon and cloves. It is the time when palm trees get clad in festive Christmas lights, whereas people in the streets take to cozy sweaters and clumsy, but cute uggs. Some passers-by, however, replace uggs with flip flops or wear T-shirts instead of sweaters. Constantly wrapped in at least three layers of clothes, I usually gaze  in awe at these frost-resistant super-people, trying to guess whether they are hardened tourists from snowy Minnesota or native angeleños whose blood has absorbed so much sunshine that it doesn't get cold even during the longest nights.



Winter in Los Angeles doesn't look like its European or East Coast sisters. It comes with hibiscuses instead of snowflakes and decorates trees with persimmons instead of ashberries. It hides the smells of the ocean in its secret store-rooms and takes out the aromas of moist juniper and lemons warmed up in the midday sun. It is almost invariably cheerful and never falls into week-and-a-half-long depressions, when the sky puts on a shaggy pajama and stubbornly insists that sun is not real. And yet, despite being so different from its own classic image, it exists.



The best thing about winter in California is that it exists. For, like every winter, it gives you time, time for thinking and time for waiting. And sometimes happiness simply means knowing that you have something to wait for.




Зимова каліфорнійська мрія

Якщо Ви коли-небудь бачили фотокартку зимового Лос-Анджелеса, то, напевно, глибоко переконані у тому, що Каліфорнія – це край вічного літа. Готуючись до своїх перших візитів я саме так про неї і думала, а тому радісно пакувала до валізи відкриті сукенки і тоненькі босоніжки. Згодом, вже трохи менш радісно, я клацала зубами від кожного подиху океанського вітру і, що вже аж ніяк не вписувалося у мою концепцію сонячної Каліфорнії, увечері мусила натягувати на себе усі підручні светри і лосини, щоб дожити до світанку.



Наперекір розповсюдженому стереотипу, зима у південній Каліфорнії таки є. Вона ховається по алеях із листовими деревами. Вона стукається у вікна довгожданими дощами, на які всі так довго молилися під час літньої засухи. Вона вкладає сонце спати в океан. Вона гордо позує у супермаркетах будиночками з імбирного печива.



Зима – це час приголомшливих заходів сонця, довгих ночей і казкових запахів кориці і гвоздики. Час, коли пальми одягаються в святкові різдвяні вогники, а люди на вулицях – у теплі светри і незграбні, але такі милі і затишні "уггі". Дехто з перехожих, щоправда, обирає "в’єтнамки" замість "уггів" або футболках замість светрів. Під час таких зустрічей я, цілодобово закутана у щонайменше три шари одягу, зачаровано дивлюся на цих морозостійких надлюдей, намагаючись відгадати, чи вони просто загартовані туристи із засніженої Міннесоти, чи корінні анджеленьйос, чия кров увібрала в себе стільки сонця, що тепер не холоне навіть під час найдовших ночей.



Зима в Лос-Анджелесі зовні не схожа на своїх європейських чи східноузбережних сестер. Вона приходить із гібіскусами замість сніжинок і оздоблює дерева хурмою замість горобини. Вона ховає у потаємні коробки запахи океану і натомість дістає зі своїх комірок аромати мокрого ялівцю і вигрітих на полуденному сонці лимонів. Вона майже повсякчас перебуває у гарному настрої і ніколи не впадає у півторатижневі депресії, коли небо одягає кудлату піжаму із хмар і затято вдає, що не існує ніякого сонця. І все ж, попри всю відмінність від свого ж класичного образу, вона справді є.



Найкраще в каліфонійській зимі – це сам факт її існування. Тому що, як і кожна зима, вона дає час, час на роздуми і час на чекання. І інколи щастя – це просто знати, що тобі є чого чекати.










Comments

Popular posts from this blog

Days of April | Дні квітня

Christmas in our hearts / Різдво у серці

Скарбничка радощів

Treasure chest

The Thrilling Freedom of the Unknown

Something Cozy / Щось затишне

Карусель

Everything is coming back / Все повертається

February. Snapshots // Лютий. Калейдоскоп.

Raindrops / Краплі