Everything is coming back / Все повертається
The winter seems to have pushed the fast forward button and, having skipped the spring, jumped straight into the summer. Mornings, until recently scruffy with the coolness, have turned into smiley and warm ones, and days have heated up so much that they had me crawl into my under-the-bed storage to fish out some summer shoes.
Blooming trees are hastily decorating themselves with the leaves, and some have even started shedding their petals in an attempt to catch up with such a rapid season change.
A five-hour drive away from there, the temperature still lingers in the 20s Fahrenheit, and here in Los Angeles the sky is turning white with heat, like iron, giving the ocean a specially deep, thoughtful shade.
On the days of such heat, the air vibrates differently, and the world gets all quiet and lost in itself. The heat seems to turn down the volume of everything and slow down the flow of time, engulfing and obscuring every single thing.
If around noon you climb a hill overlooking the ocean and the long lines of cars on the PCH, all the turmoil and haste of the big city, all of its traffic jams and annoying parking situations begin to seem somewhat unreal, as if they were only a delusion brought by the desert sun.
After a long and cold, in California terms, winter, this unexpected warmth feels shocking, yet pacifying. My skin is somewhat taken aback by the unforeseen shift in temperatures, but, at the same time, it revels in the memories of what it feels like to melt under the generous sunbeams, absorbing the hypnotizing warmth.
It felt like this a bit over half a year ago. All of this has happened before. Everything is coming back, and therefore, everything is going the way it’s supposed to.
Здається, зима непомітно натисла кнопку швидкої перемотки і, перескочивши через весну, одразу кинулася в літо. Ранки, донедавно ще колючі від не розігнаної сонцем прохолоди, в одну мить перетворилися на усміхнені і теплі, а дні й узагалі змусили мене терміново діставати з-під ліжка літнє взуття. Квітучі дерева похапливо оздоблюються листям, а деякі навіть потроху скидають пелюстки, аби поспіти за такою стрімкою зміною сезонів.
За п’ять годин їзди звідси температура і досі тримається на від’ємних позначках, а тут, в Лос-Анджелесі, небо, як метал, розжарюється до білого кольору, від чого океан набуває якось особливо глибокого, серйозного відтінку.
У дні такої спеки повітря вібрує зовсім по-іншому, а світ затихає і губиться сам у собі. Спека немов прикручує регулятор гучності і уповільнює плин часу, усе поглинаючи і усе затьмарюючи.
І якщо опівдні вийти на пагорб і дивитися на океан, на загальмовані висотою перекоти хвиль і на довгі ланцюги автівок на Pacific Coast Highway, то уся метушня і поспіх великого міста, усі його дорожні затори і проблені парковки починають видаватися несправжніми, усього лише маревом, навіяним пустельним сонцем.
Після затяжної і холодної, як для Каліфорнії, зими, це несподіване тепло шокує, але, водночас, і заспокоює. Шкіра дещо розгублено реагує на непередбачуваний перепад температури, але разом із тим з приємністю згадує, як це – мліти під щедрими променями і вбирати в себе гіпнотизуюче тепло.
Так вона почувалася трохи більше півроку тому. Так уже було. Все повертається, а отже, – усе йде так, як повинно.
Blooming trees are hastily decorating themselves with the leaves, and some have even started shedding their petals in an attempt to catch up with such a rapid season change.
A five-hour drive away from there, the temperature still lingers in the 20s Fahrenheit, and here in Los Angeles the sky is turning white with heat, like iron, giving the ocean a specially deep, thoughtful shade.
On the days of such heat, the air vibrates differently, and the world gets all quiet and lost in itself. The heat seems to turn down the volume of everything and slow down the flow of time, engulfing and obscuring every single thing.
If around noon you climb a hill overlooking the ocean and the long lines of cars on the PCH, all the turmoil and haste of the big city, all of its traffic jams and annoying parking situations begin to seem somewhat unreal, as if they were only a delusion brought by the desert sun.
After a long and cold, in California terms, winter, this unexpected warmth feels shocking, yet pacifying. My skin is somewhat taken aback by the unforeseen shift in temperatures, but, at the same time, it revels in the memories of what it feels like to melt under the generous sunbeams, absorbing the hypnotizing warmth.
It felt like this a bit over half a year ago. All of this has happened before. Everything is coming back, and therefore, everything is going the way it’s supposed to.
Здається, зима непомітно натисла кнопку швидкої перемотки і, перескочивши через весну, одразу кинулася в літо. Ранки, донедавно ще колючі від не розігнаної сонцем прохолоди, в одну мить перетворилися на усміхнені і теплі, а дні й узагалі змусили мене терміново діставати з-під ліжка літнє взуття. Квітучі дерева похапливо оздоблюються листям, а деякі навіть потроху скидають пелюстки, аби поспіти за такою стрімкою зміною сезонів.
За п’ять годин їзди звідси температура і досі тримається на від’ємних позначках, а тут, в Лос-Анджелесі, небо, як метал, розжарюється до білого кольору, від чого океан набуває якось особливо глибокого, серйозного відтінку.
У дні такої спеки повітря вібрує зовсім по-іншому, а світ затихає і губиться сам у собі. Спека немов прикручує регулятор гучності і уповільнює плин часу, усе поглинаючи і усе затьмарюючи.
І якщо опівдні вийти на пагорб і дивитися на океан, на загальмовані висотою перекоти хвиль і на довгі ланцюги автівок на Pacific Coast Highway, то уся метушня і поспіх великого міста, усі його дорожні затори і проблені парковки починають видаватися несправжніми, усього лише маревом, навіяним пустельним сонцем.
Після затяжної і холодної, як для Каліфорнії, зими, це несподіване тепло шокує, але, водночас, і заспокоює. Шкіра дещо розгублено реагує на непередбачуваний перепад температури, але разом із тим з приємністю згадує, як це – мліти під щедрими променями і вбирати в себе гіпнотизуюче тепло.
Так вона почувалася трохи більше півроку тому. Так уже було. Все повертається, а отже, – усе йде так, як повинно.
Comments
Post a Comment