February. Snapshots // Лютий. Калейдоскоп.
This February was like an inventive mischievous kid. As I was busy taking care of my serious adult things, fully convinced that he obediently slumbers in his little bed, he took advantage of the moment and slipped away behind my back, so that I barely managed to catch him by his tiny collar. So now I can only try and capture this month into a pack of versatile pictures.
The canvas of this February was not deprived of vivid touches: Pablo Sáinz Villegas’ concert at Pepperdine University (which has impressed me so much that I am preparing a separate post about it), infinitely beautiful magnolia trees at Lake Shrine, juicy shots of Santa Monica Farmer’s Market, unforgettable croissant (!!) bread pudding at Margo’s, and one of the most gorgeous bouquets I have ever received.
This month has brought us countless rains and thickest fogs, revealing the opportunity that one can only fully appreciate in Southern California – the opportunity to miss the sun. It has also left behind the memory of one of the most frenzied storms that Los Angeles has ever seen.
Yet overall, when I think about February, more than anything else I think about peace, some inexplicable and purring sensation of groundedness and inner calmness, thick as the shoreline fog. Being filled with this peace makes me want to smile that special smile that takes over the people who know a secret.
It’s as if I was carrying a little sun in my heart on a cloud-heavy day.
Цей лютий видався схожим на бешкетливого винахідливого дітлаха. Доки я займалася своїми важливими дорослими справами, переконана, що він слухняно дрімає у своєму ліжечку, він скористався моментом і прошмигнув за моєю спиною, аж я ледве встигла вхопити його за куций комір. Тож тепер не залишається нічого іншого, як спробувати підсумувати його добіркою розмаїтих фото.
Цей лютий не був позбавлений яскравих штрихів: концерт Pablo Sáinz Villegas в університеті Pepperdine (який вразив мене настільки, що про нього я готую окремий запис), нескінченно красиві магнолії в Lake Shrine, соковиті кадри із фермерського ринку в Санта-Моніці, незабутній круасановий (!!!) пудинг у Margo’s і один із найкрасивіших букетів, які мені будь-коли дарували. Він приніс нам безліч дощів і густезних туманів, даючи нам неймовірну можливість, яку насправді можеш оцінити лише в Каліфорнії, - можливість скучити за сонцем. А ще він запам’ятався одним із найшаленіших штормів, які бачив Лос-Анджелес.
Але загалом, коли я думаю про лютий, більше, аніж про будь-що інше, я думаю про спокій, якесь непояснюване і муркотливе відчуття заземлення і внутрішнього миру, густе, як прибережний туман. І від наповненості цим миром мені чомусь хочеться усміхатися тією особливою усмішкою, яка заволодіває людьми, що знають якусь таємницю.
Це як носити маленьке сонце у серці у обтяжений хмарами день.
The canvas of this February was not deprived of vivid touches: Pablo Sáinz Villegas’ concert at Pepperdine University (which has impressed me so much that I am preparing a separate post about it), infinitely beautiful magnolia trees at Lake Shrine, juicy shots of Santa Monica Farmer’s Market, unforgettable croissant (!!) bread pudding at Margo’s, and one of the most gorgeous bouquets I have ever received.
This month has brought us countless rains and thickest fogs, revealing the opportunity that one can only fully appreciate in Southern California – the opportunity to miss the sun. It has also left behind the memory of one of the most frenzied storms that Los Angeles has ever seen.
Yet overall, when I think about February, more than anything else I think about peace, some inexplicable and purring sensation of groundedness and inner calmness, thick as the shoreline fog. Being filled with this peace makes me want to smile that special smile that takes over the people who know a secret.
It’s as if I was carrying a little sun in my heart on a cloud-heavy day.
Цей лютий видався схожим на бешкетливого винахідливого дітлаха. Доки я займалася своїми важливими дорослими справами, переконана, що він слухняно дрімає у своєму ліжечку, він скористався моментом і прошмигнув за моєю спиною, аж я ледве встигла вхопити його за куций комір. Тож тепер не залишається нічого іншого, як спробувати підсумувати його добіркою розмаїтих фото.
Цей лютий не був позбавлений яскравих штрихів: концерт Pablo Sáinz Villegas в університеті Pepperdine (який вразив мене настільки, що про нього я готую окремий запис), нескінченно красиві магнолії в Lake Shrine, соковиті кадри із фермерського ринку в Санта-Моніці, незабутній круасановий (!!!) пудинг у Margo’s і один із найкрасивіших букетів, які мені будь-коли дарували. Він приніс нам безліч дощів і густезних туманів, даючи нам неймовірну можливість, яку насправді можеш оцінити лише в Каліфорнії, - можливість скучити за сонцем. А ще він запам’ятався одним із найшаленіших штормів, які бачив Лос-Анджелес.
Але загалом, коли я думаю про лютий, більше, аніж про будь-що інше, я думаю про спокій, якесь непояснюване і муркотливе відчуття заземлення і внутрішнього миру, густе, як прибережний туман. І від наповненості цим миром мені чомусь хочеться усміхатися тією особливою усмішкою, яка заволодіває людьми, що знають якусь таємницю.
Це як носити маленьке сонце у серці у обтяжений хмарами день.
Comments
Post a Comment