June Gloom | Сезон туманів

Найбільш підходящий прикметник, щоб описати попередні півтора тижня, – “сумбурні”. У якихось десять днів вмістилася сила силенна подій, зустрічей і новин, не завжди зв’язних, не завжди зрозумілих, не завжди очікуваних. Але чи ж не саме такі речі з часом складаються у те, про що ми потім згадуємо як про захоплюючі пригоди?

Уперше в житті  я мала справу із лос-анджелеським поліцейським, який оштрафував мене за те, що почала переходити дорогу вже тоді, коли почався відлік часу до червоного світла. Я була трохи шокована, хоч, напевно, і менше за свого чоловіка, який із таким не стикався за все своє корінне каліфорнійське життя. Виявилося, що такі штрафи – фішка поліції Даунтауна. Так що будете в тих краях – дивіться уважно по боках, якщо вам тільки не кортить долучитися до місцевого фандрейзера на користь міста :)

А наступного дня дорогою в Санта-Моніку у мене зламався телефон. Хоч я до нього, у порівнянні із середньостатистичним американцем мого віку, не надто і прив’язана, а все ж лишитися без засобів для зв’язку посеред дня – трохи дико. Хоча, з іншого боку, був привід згадати дитинство і поностальгувати на часи, коли про місце зустрічі домовлялися заздалегідь, а споглядати  навколишній світ можна було без внутрішнього примусу постити усе побачене в Інстаграм чи Снепчат.

Утім, не всі нещодавні події були настільки драматичними. Протягом цього ж періоду я відкрила для себе новий неймовірний пляж у Малібу, Point Dume, чи не вперше в житті вибралася на дівчачий пікнік, вживу побачила жасминового динозавра і побувала дружкою на весіллі, вправно зорганізованим для зйомки реклами Hyatt Regency LAX. І це на додачу до відкриття сезону персиків і куштування японського морозива убе, запеченого в пончику (звучить, напевно, дивно, але в дійсності – це райська насолода)! На фоні такого щастя навіть згадка про штраф видається жартом.

У понеділок відлетіла на Батьківщину моя сонячна Гаухар, і разом із її від’їздом в Лос-Анджелес, здається, остаточно накрив сезон туманів, June gloom. Я уже починаю сумувати за нашими поїданнями свіжопридбаних кавунів, якими ми примудрялися ласувати навіть за кулісами модного показу, але разом із тим нагадую собі, що, дасть Бог, ця відсутність поруч коханої подружки лише тимчасова. Інколи розлуку із дорогими людьми треба просто перечекати, як ранковий туман.

===

The most suitable adjective to describe the previous week and a half is "chaotic". Some ten days brought a whole bunch of events, meetings and news, not always coherent, not always understandable, and not always anticipated. Yet aren’t those the very things that over time develop into the memories of exciting adventures?

For the first time in my life  I had to deal with an LA policeman, and he fined me for starting to cross the street at a blinking light when the countdown already began. I was a bit shocked, though probably not as much as my husband, who hasn't heard of anything like that in his whole born-and-raised-California life. It turned out that these fines are a signature trick of Downtown police. So if you happen to be in that part of town, pay attention when crossing at traffic signals, unless you are willing to contribute to the city budget fundraiser :)

The day after my first police encounter my phone broke down. Though I am rather unattached to it, compared to an average millennial American, it still felt weird to be left with no means of communication in the middle of the day. On the other hand, it turned out to be a great chance to reminisce about childhood and the times when meeting points and times had to be arranged in advance, and one could observe the world without the inner compulsion to share everything on Instagram or Snapchat.

Not all the recent events, however, were as dramatic. During those same few days I have discovered an incredible beach in Malibu, Point Dume, went to my first girly picnic, saw a jasmine dinosaur and served as a bridesmaid at a wedding put together for Hyatt Regency LAX commercial. And that was on top of the official launch of the peach season and the unforgettable Japanese ube ice cream fried donut sandwich (which sounds wild, but in reality tastes like a piece of heaven)! Even the memory of the traffic fine fades against the backdrop of such happiness.

Gauhar, my bundle of sunshine, left for her home country on Monday, and upon her departure June gloom seems to have finally taken over Los Angeles. I already miss our watermelon feasts, which we managed to enjoy even behind the scenes of runway shows. Yet I remind myself that, hopefully, the absence of the beloved girlfriend nearby is only temporary. Sometimes one needs to simply outwait the separation from the dear ones, just like a June gloom morning.